| [pending revision] | [pending revision] |
No edit summary |
No edit summary |
||
| (One intermediate revision by the same user not shown) | |||
| Line 1: | Line 1: | ||
Обов'язковою складовою частиною загального „розуміння міста“ є громадський простір, як це й описує „формула міста“ Е. Парка (див.[[Розуміння_міста_та_дефініції_міста|2.1.2]]), вказуючи на різноманітні життєві процеси, які є більш визначними для міста, ніж матеріальна складова. Йдеться про співіснування та паралельне існування мешканців та користувачів місцевості, яке також створює та спричинає у місті те, що надає йому додаткову суспільно-культурну цінність: „'''стан душі, втілення звичаїв та традицій''' “ (Е.Парк). Крім цього місту потрібна певна анонімність, відкритість його просторів, а також безпека й спокій, щоб уможливити з цієї вільної сукупності комунікацій „продукти“ речового й духовного характеру. Завдяки постійному, вільному використанню вулиць та площ громадського користування у певній місцевості (включаючи такий квазі-громадський простір, як вокзали, спортивні арени, павільйони і т.д.) можливим є – символічно та практично –обмін та транспортування товарів, людей, інформації, що було основним для європейського міщанського та комерційного міста. – Тут потрібно дискутувати не про простір, а про перетворення громадського простору та можливу актуальну небезпеку у зв’язку з різними позиціями та внутрішніми змінами. Загальна громадська доступність та можливість використання відкритого „простору міста між будівлями“ досі вважається одним з найважливіших критеріїв та культурно-політичних якостей міського життя та міської культури. | Обов'язковою складовою частиною загального „розуміння міста“ є громадський простір, як це й описує „формула міста“ Е. Парка (див.[[Розуміння_міста_та_дефініції_міста|2.1.2]]), вказуючи на різноманітні життєві процеси, які є більш визначними для міста, ніж матеріальна складова. Йдеться про співіснування та паралельне існування мешканців та користувачів місцевості, яке також створює та спричинає у місті те, що надає йому додаткову суспільно-культурну цінність: „'''стан душі, втілення звичаїв та традицій'''“ (Е. Парк ''див.'' [[Розуміння_міста_та_дефініції_міста|2.1.2]]). Крім цього місту потрібна певна анонімність, відкритість його просторів, а також безпека й спокій, щоб уможливити з цієї вільної сукупності комунікацій „продукти“ речового й духовного характеру. Завдяки постійному, вільному використанню вулиць та площ громадського користування у певній місцевості (включаючи такий квазі-громадський простір, як вокзали, спортивні арени, павільйони і т.д.) можливим є – символічно та практично –обмін та транспортування товарів, людей, інформації, що було основним для європейського міщанського та комерційного міста. – Тут потрібно дискутувати не про простір, а про перетворення громадського простору та можливу актуальну небезпеку у зв’язку з різними позиціями та внутрішніми змінами. Загальна громадська доступність та можливість використання відкритого „простору міста між будівлями“ досі вважається одним з найважливіших критеріїв та культурно-політичних якостей міського життя та міської культури. | ||
Усі досліджувані у тренувальних завданнях будівлі, об’єкти та незабудований простір мають справу з громадським простором чи його протилежністю: „приватним простором“ та впливають на нього. Співіснування „'''громадського''' та '''приватного'''“ визначає щоденні події в заселених ареалах. Тренувальні завдання тематизують ці соціально-просторові – ''та опосередковано'': політичні – перспективи міського простору на всіх рівнях. | Усі досліджувані у тренувальних завданнях будівлі, об’єкти та незабудований простір мають справу з громадським простором чи його протилежністю: „приватним простором“ та впливають на нього. Співіснування „'''громадського''' та '''приватного'''“ визначає щоденні події в заселених ареалах. Тренувальні завдання тематизують ці соціально-просторові – ''та опосередковано'': політичні – перспективи міського простору на всіх рівнях. | ||
Обов'язковою складовою частиною загального „розуміння міста“ є громадський простір, як це й описує „формула міста“ Е. Парка (див.2.1.2), вказуючи на різноманітні життєві процеси, які є більш визначними для міста, ніж матеріальна складова. Йдеться про співіснування та паралельне існування мешканців та користувачів місцевості, яке також створює та спричинає у місті те, що надає йому додаткову суспільно-культурну цінність: „стан душі, втілення звичаїв та традицій“ (Е. Парк див. 2.1.2). Крім цього місту потрібна певна анонімність, відкритість його просторів, а також безпека й спокій, щоб уможливити з цієї вільної сукупності комунікацій „продукти“ речового й духовного характеру. Завдяки постійному, вільному використанню вулиць та площ громадського користування у певній місцевості (включаючи такий квазі-громадський простір, як вокзали, спортивні арени, павільйони і т.д.) можливим є – символічно та практично –обмін та транспортування товарів, людей, інформації, що було основним для європейського міщанського та комерційного міста. – Тут потрібно дискутувати не про простір, а про перетворення громадського простору та можливу актуальну небезпеку у зв’язку з різними позиціями та внутрішніми змінами. Загальна громадська доступність та можливість використання відкритого „простору міста між будівлями“ досі вважається одним з найважливіших критеріїв та культурно-політичних якостей міського життя та міської культури.
Усі досліджувані у тренувальних завданнях будівлі, об’єкти та незабудований простір мають справу з громадським простором чи його протилежністю: „приватним простором“ та впливають на нього. Співіснування „громадського та приватного“ визначає щоденні події в заселених ареалах. Тренувальні завдання тематизують ці соціально-просторові – та опосередковано: політичні – перспективи міського простору на всіх рівнях.
Список літератури:
Bahrdt, Hans Paul: Die moderne Großstadt. Soziologische Überlegungen zum Städtebau; Opladen 1998 (перша публікація 1961)br />Feldtkeller, Andreas: Die zweckentfremdete Stadt. Wider die Zerstörung des öffentlichen Raums; Frankfurt / Main; 2. Auflage 1995
Gehl, Jan / Svarre, Brigitte: Leben in Städten. Wie man den öffentlichen Raum untersucht; Basel 2016