Одночасність та неодночасність

Таким чином описують співіснування та паралельність пов’язаних з культурою та епохами об’єктів, а також принципів діяльності, які базуються на різних стандартах розвитку та пов’язаних з часом техніках. Втім при цьому в жодному разі не йдеться про оцінку, як-от „відсталий чи застарілий“ або ж „найновіший рівень розвитку техніки“; рисунок від руки не є ні кращим, ні гіршим за систему автоматизованого проектування. Але критерієм є те, за допомогою якого типу зображення та техніки вдасться найкраще досягнути поставленої мети.

Місто прихистило в собі багато успадкованих з минулого, історичних ситуацій, які (більше) не є сучасними відносно найновіших актуальних досягнень та стандартів - вузенькі провулки старої частини міста на противагу міським автострадам з багатьма смугами. Але саме завдяки цьому воно є привабливим, оскільки („одночасно“) задовольняє різноманітні вимоги, тобто „актуальні & застарілі“ способи життя та принципи дії. Сьогоднішній потік транспорту на вузьких старих вулицях демонструє колишнє обмеження міського простору відповідно до актуальних типів використання – в значенні безперервного використання, а також із наслідком обмеження у використанні, якому можна або підкоритися, або не підкоритися. (Можна залишити провулок вузьким, а можна знести будинки для його розширення). Водночас поряд знаходиться щось таке, що походить з різних часів; це співіснування, протидія, взаємодія того, що різниться за часом – напр., сьогоднішнього транспорту і давнього історичного міського простору.

Іще один аспект паралельних часів полягає в тому, що старі частини міста привносять щось в нього (тобто в місто) і таким чином збагачують його. Історія міста переходить в якості спадщини у сучасне місто і своєю присутністю розповідає про процес його становлення. Вона надає „підґрунтя“ для того, що місто означає та звідки воно „походить“. Хто пройде повз Меморіальну церкву кайзера Вільгельма в Берліні, той завдяки вражаючій руїні, що залишилася з післявоєнних часів, мимохідь дізнається щось про колишній по-вільгельмівськи розкішний королівський час та про деструктивну нісенітницю „Третього рейху“. А співіснування начебто крихкої руїни з 1943 р. та кришталевої скляної споруди з 1961 р. демонструє архітектурно-планувальний новий початок кінця 50-их років у федеративній республіці, для якого характерним є вшанування пам’яті про минуле. І більше ніж через 50 років це є очевидно відчутним та безсумнівним також із сьогоднішньої перспективи, що виявляється у намаганнях проведення теперішньої довготривалої та дороговартісної реставрації (з 2010 р. до прибл. 2023 р.).

 Fig. 26: Меморіальна церква кайзера Вільгельма в Берліні як меморіал миру;

збудована у 1895 р. (архітектор Франц фон Швехтен), зруйнована під час війни у 1943р. і повторно заново відбудована (1959 ‒ 61рр.) архітектором Егоном Аєрманом; 50 років по тому - дороговартісна реставрація усіх елементів будівлі (Bauteile) приблизно до 2023 року (фото – 2016 рік). Описані три часові горизонти матеріалізуються у різноманітному ансамблі споруди; вона об’єднує в собі перебіг різних часових періодів: помпезна імператорська влада у ХІХ столітті + руйнації, зумовлені національним безумством Третього Рейху, + надія на легші, кращі часи в поєднанні із закликом до мирного майбутнього + підтвердження цього прагнення до подальшого майбутнього шляхом реставрації того, що тепер знову є минулим, помітне у значних витратах на реставрацію з метою збереження та подальшого щоденного використання; все ж: + припинення у звʼязку з терактом на площі Брайтшайдплац у грудні 2016 року. (Фото 2016 р.)

„Місця натомість характеризуються тим, що якісь дії в них уже відбулися, у них щось пережито, вистраждано й зроблено. Тут історія вже відбулася, залишивши по собі відмітини у формі слідів, реліктів, залишків, монументів, зарубок, рубців чи ран. Місця мають назви та історію чи історії, вони приховують у собі минуле (…).“⁶

Місто – це так зване вмістилище історії, здатне зберігати час, це пункт, де відбувається перенесення в сучасність, який подібно до церкви у Берліні як меморіал впливає на майбутнє. Втім часові нашарування та історії присутні, видимі та придатні для аналітичного опису у повсякденних ситуаціях та в найменшому непримітному масштабі.

 Fig.: „Краса буденного“ – назва та титульний аркуш книги (видавництво „jovis“, Берлін / завантаж. 10.05.2017)(7)

---
⁶: Аляйда Ассман: ПАМ’ЯТЬ МІСТА; Післямова: Оксана Матійчук; Берлін 2016, C. 38 / Assmann, Aleida: Das Gedächtnis der Stadt; Reihe: Kleine Texte 73; Nachwort: Oxana Matiychuk; Fotografien: Wolodymyr Huzul; zweisprachig: Deutsch, Ukrainisch, S.10
⁷: Текст на зображенні відповідає назві книги, див. нижче список літератури