Передумовою для розробки будівельного та планувального рішення для певного пункту є комплексні знання про місцевість як з фізичної, функціональної, так і з культурної точки зору. Таким чином містобудівна діагностика охоплює:
У даному „вченні про основи“ сконцентровано увагу на фізично-матеріальних аспектах терміну „навколишнє середовище“, який, звісно, охоплює просторові, культурні та пов'язані з об’єктом зв’язки. Тобто йдеться про сприйняття збудованого і природного навколишнього середовища, яке можна пізнати проаналізувавши його (соціальне та функціональне) використання. Таким чином будь-який спосіб розгляду або ж опису навколишнього середовища приховано включає в себе людину, яка виступає в ролі вихідного параметру, проте тут лише частково тематизується мітопланувальна перспектива, з точки зору якої місто розглядається як населений пункт, зорієнтований на життєві потреби та екологічне життєзабезпечення.
Розрізняють такі просторово-містобудівні складові частини міста чи населеного пункту: організаційно-функціональні, здатні до пристосування, концептуально – вибіркові „змінні“ (модифікатори, див. пункт 6.2.) та стабільні, менш здатні до змін, „загальні умови“ місцевості (оператори, див. пункт 6.3.). Під час „розвідки“ та „сприйняття“ природного та збудованого оточення певної території дана диференціація допомагає утворити такі категорії, які допоможуть задокументувати обґрунтований фаховий „опис“.
Теми та зміст висвітлюються в лекціях та крок за кроком спільними зусиллями опрацьовуються в ході виконання тренувальних завдань. Більш детальний перелік модифікаторів та операторів, а також деякі приклади Ви знайдете в еКнизі МАБ „Містобудування – ІІІ. Терміни та приклади в містобудуванні (М-2)“.