– ПРО УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ РОЗГЛЯД ЗБУДОВАНОГО НАВКОЛИШНЬОГО СВІТУ.
Думки про тип та типології.
Даний текст висвітлює лише деякі аспекти та питання щодо методики та теоретичного підґрунтя терміну „тип“, для якого характерна довга, мінлива історія.1 Метою є не науково-теоретичний розгляд, а коротке ознайомлення з певними питаннями, які потрібно обміркувати під час використання цього інструменту опису в ході аналізу. На основі даного підґрунтя можна розвинути власні міркування, пов’язані з завданнями.
Суттєва частина аналізу полягає у дослідженні виникнення чи зміни структур міських поселень та будівель, в осмисленні історії розвитку містобудування, у дослідженні окремих будинків з будівельно-історичної точки зору. Для цього застосовують історичні карти та зображення, проводять аналіз текстів та обстежують ситуацію безпосередньо на місцевості. Віднайдена інформація, пов’язана з відповідною проблематикою, фіксується та впорядковується. Залежно від мети роботи дослідження може проводитися на різноманітних рівнях та з різною чіткістю висловлювань. Оскільки неможливо в загальному повноцінно відобразити усі будинки певного міста неможливо, характерні та загальні ознаки місцевого „будинкового ландшафту“ охоплюються за допомогою типології – тобто спрощеної схематизації чи типізації та впорядкування форм вираження існуючих та / чи задокументованих, зниклих будинків. Тому, що в повній мірі охопити архітектуру, зібравши ознаки виключно просторового, стилістичного та будівельного вираження2 неможливо, розглядаються також функціональне, соціальне використання, значення будинку та його історичні зміни. Відповідно до цього система ознак типології будинку складається з культурних, пов’язаних з використанням тем та атмосферних тем, тобто тем експлуатації, а також з будівельно-просторової тематики; щоправда, повнота опрацювання відповідних тем часто різниться.
Змістове наповнення та потенціали типології, які незначною мірою розкриваються тут, має свою наукову термінологічну історію. В логіці, передусім у суспільних науках, а також у біології багато працюють з класами, типами та типологіями. Причина полягає в тому, що ці спеціальності (такі як архітектура) мають справу з незліченною кількістю індивідуальних, „реальних речей та подій“, які демонструють широкий спектр різноманітних варіантів ознак, індивідуалізацій та способів поведінки.3 Хоча спостереження за окремим випадком часто є основою (і „реально“ єдиним об’єктом дослідження) для формування знань про феномен чи об’єкт, який розглядається, проте метою досліджень4 та дослідницьких проектів і т.д. (у випадку, якщо тільки статистика не задовольняє) – а також архітектурних та планувальних рішень – зазвичай, є більш загальні та / або „загальнодіючі“ висловлювання та досвід – принаймні для певних граничних умов.
В неточних науках сформульовано різноманітні пояснення того, що слід розуміти під певним типом. Оскільки вони не узгоджені між собою цілком, потрібно розділяти їх та розрізняти грані їх значень:
Для всіх форм розуміння важливим є те, що тип, як такий, ніколи не існує в реальному житті, він є певним видом мисленнєвої моделі, представником, цільовою моделлю, сутністю, з більш-менш точно визначеним виникненням, ознаками, формами та зв’язками і т. д. При цьому слід також звертати увагу на те, що часто ці групи ознак не можна пояснити експліцитно, а при використанні типології та типів виникають (можуть виникати) неточності 8 .
В архітектурі існує також припущення та перелік типів та типологій, причому іноді вони також відображають справді прості об’єкти9 (напр., тип будівлі вокзалу, офісної будівлі і т. д. 10 , тип „промислового міста“ на противагу до „університетського міста“ і т. д.), тобто це скоріше мовні формули (опису та найменування) певного використання та функцій, ніж принципові архітектурно-просторові утворення. У різносторонній тематиці поряд із розподілом типів між собою (наприклад, типи простору площ) інші труднощі виникають також при символізації (тобто відображенні та відтворенні) певного „типу“ на зображеннях. В архітектурі графічні зображення є поширеним методом для порозуміння. Втім, як правило, при цьому, виходячи з виду зображення, не завжди можна визначити, чи мається на увазі графічне відтворення певного об’єкта (відображення 11) чи мовно-знакове зображення певної думки. У випадку нормативного зображення певної типології це може легко призвести до плутанини між тим хибним уявним відображенням реального об’єкта та „абстрактно-іконографічним“ зображенням ідеального (мисленнєвого) конструкту12 . Іще одна проблема полягає в тому, що не можна (дедуктивно) на основі „загального“, тобто поширеного типу робити висновок про „реальний“ випадок – оскільки тип, як ми встановили, відображає „лише певну концептуальну модель “.
